17 вересня виповнюється 115 років від дня народження українського прозаїка і журналіста В’ячеслава Срібного

В’ячеслав Вікторович Срібний народився 1911 року в селі Мигія (нині Первомайського району Миколаївської області) у родині шкільного вчителя. У літературі він відомий під прізвищем Срібний; його справжнє прізвище — Срібницький. Початок життєвого шляху В’ячеслава Срібного був далекий від літературної професії. Після закінчення школи він переїхав до Харкова, де працював токарем на паровозобудівному заводі. Згодом закінчив Харківський механіко-машинобудівний інститут і повернувся на підприємство вже інженером-конструктором.

Саме заводське середовище стало для нього першою школою журналістики. Він брав участь у підготовці заводської «Літературної газети» та журналу «Новий цех», писав нариси й замальовки про робітників. Цей досвід пізніше закономірно позначився на його прозі: у центрі уваги письменника часто перебували люди праці, виробничий колектив, моральні якості людини, її відповідальність перед іншими.

Друга світова війна змінила його професійну біографію. Після евакуації підприємства на Урал, де було організовано виробництво танків Т-34, Срібницький домагався направлення на фронт. У вересні 1943 року він вирушив на фронт у складі Уральського добровольчого танкового корпусу. Цей досвід став важливою складовою його подальшого світогляду. Для письменника, який сам пройшов війну, людина праці, її доля, відповідальність, товариськість і здатність залишатися людиною у складних обставинах були не абстрактними літературними темами.

Після демобілізації В’ячеслав Срібний обрав журналістику. 1947 року він переїхав до Полтави, де почав працювати в редакції обласної газети «Зоря Полтавщини». Саме цей період став одним із найважливіших у його творчій біографії. Саме полтавська редакція стала для Срібного важливою творчою майстернею. Тут він працював журналістом, накопичував матеріал для майбутніх творів і поступово переходив від нарису до художньої прози. У Полтаві Срібний написав свій перший роман «Сосни на камені», присвячений повоєнним будням робітничого колективу. Роман вийшов друком 1958 року у видавництві «Радянський письменник».

Творчий доробок В’ячеслава Срібного нині не належить до найчастіше досліджуваних сторінок української літератури ХХ століття, однак його твори мають безперечне історико-літературне значення.

Особливо промовистою є сама назва збірки «Людина залишилась жити». У ній можна побачити характерну для повоєнної прози проблематику: війна закінчилася, але її наслідки продовжують визначати життя людей. Відновлення країни, праця, людські взаємини, пам’ять про пережите — усе це ставало предметом літературного осмислення. Срібний також публікував нариси та оповідання в українських і всесоюзних періодичних виданнях, зокрема в журналі «Вітчизна».

В’ячеслав Вікторович Срібний помер 19 жовтня 1998 року в Калузі.