165 років від дня народження письменника та актора Якова Жарка

Він народився у Полтаві в родині колезького асесора, в якій панував культ книг, музики і театрального мистецтва. Навчався у Полтавській гімназії. У гімназійні роки потоваришував із письменником й активістом «Братства Тарасівців» Володимиром Самійленком та відомим письменником Панасом Мирним, почав писати вірші українською. За участь у революційному русі у 1880 році був виключений з гімназії. Відтоді перебував під гласним наглядом поліції і мав зобов'язання раз на тиждень відмічатися підпискою «про невиїзд». Неодноразово затримувався та арештовувався.

Добровольцем пішов на військову службу, під час проходження якої закінчив навчальний курс та земську фельдшерську школу.

1886 року Яків стає актором театральної трупи Михайла Старицького і Марка Кропивницького. А це означало мандрівки, переїзди, зміну оточення. Важлива роль в утвердженні акторської долі Якова Жарченка (під цим псевдонімом він виступав на сцені в згаданій та інших трупах) належала видатному драматургові й акторові Івану Карпенку-Карому. З ним у Якова склалися найщиріші взаємини.

На час вступу до трупи молодий актор вже досягнув очевидних успіхів на сцені, його раз по раз відзначають рецензенти. Попри значну акторську завантаженість, не полишає і літературної діяльності, про що свідчать періодичні публікації його поезій.

На літературну ниву Яків Жарко вступив у 1884 році, видавши в Полтаві першу збірку віршів «Перші ліричні твори». Друга збірка віршів («Молодим. Пісні і думи», 1891) недопущена до друку цензурою. Публікувався у «Літературно-науковому віснику», редагованому І. Франком. У 1896 році вийшла збірка його байок. Влітку 1903 р. переїжджає на Кубань, оселяється у Катеринодарі. Катеринодарський період – найплідніший у творчому відношенні: збірник «Пісні» (1905), «Байки» (1912), «Катеринодарцям» (1912), історичний нарис «На Кубані» (1912), «Балади і легенди» (1913), а також підбірки до антології «Українська муза» (1908) і до «Збірника українських байок» (1915).

Праця в картинній галереї, на основі якої згодом був утворений найбільший музей кубанського краю, вочевидь захопила Якова Жарка. У грудні 1919 року його призначають хранителем картинної галереї. У травні 1920 року – завідувачем відділу офіційно створеного Кубанського художнього музею, з 23 вересня 1924 року – завідувачем цього музею, що перетворився на потужний науковий центр.

У ніч на 15 грудня 1929 року Жарко був заарештований за вигаданими звинуваченнями – його підозрювали... «в шпигунстві на користь Великобританії».

28 березня 1931 року Яків Васильович пережив ще один тяжкий удар – арешт сина, Василя Жарка, останнього із трьох його синів, інженера-фізика та будівельника за фахом. Ще важчим виявилося матеріальне становище хворого 71-річного письменника.. Не міг зарадити становищу батьків і син: звільнений у жовтні 1932 року, він і на початку 1933-го (час написання автобіографії) все ще лишався без роботи й, очевидно, теж перебивався з батькової пенсії.

Яків Жарко – ліричний та епічний поет, прозаїк, актор, діяч народницького руху кінця ХІХ століття й активний подвижник української культури на Кубані на початку ХХ століття. Автор чотирьох книг ліричної і сатиричної поезії, двох збірок байок, книги «Оповідання», про яку схвально відгукнувся Іван Франко, численних публікацій в альманахах, збірниках, періодиці, серії науково-популярних видань. А як актор перших українських труп Михайла Старицького й Панаса Саксаганського лишив помітний слід в історії українського національного театру.