105 років від дня народження Івана Маценка, українського прозаїка, журналіста та публіциста

Іван Маценко народився 1921 року на хуторі Маценки Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині в межах Шевченківської сільської ради Полтавського району). Він належав до покоління українських письменників, чия життєва доля була сформована війною, повоєнною відбудовою, журналістською працею та літературою другої половини ХХ століття.

Перед війною майбутній письменник працював у школі, де викладав українську мову. У 1940 році був призваний до війська. Початок німецько-радянської війни застав його на навчанні у військовому училищі. Маценко брав участь у бойових діях, був поранений, навчався як військовий перекладач, а згодом служив у розвідувально-диверсійних підрозділах. У складі партизанського загону діяв на території окупованої Білорусі, брав участь у визволенні України та Білорусі, а завершення війни зустрів у Європі.

Після Другої світової війни Маценко повернувся на Полтавщину. Він працював у школі, а 1950 року почав друкуватися в періодичних виданнях. У 1955 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету. Після цього професійна діяльність письменника була тривалий час пов’язана із журналістикою. Майже три десятиліття він працював у пресі, був редактором районних газет, а згодом – власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини». Саме журналістська робота дала йому можливість добре знати життя Полтавщини, спостерігати за людьми, їхніми характерами, щоденними проблемами та працею.

Літературний доробок Івана Маценка формувався поступово. Першою окремою книжкою став документальний нарис «Валентина Семенко», опублікований 1967 року. Надалі одна за одною виходили книги оповідань і повістей: «Вінок житніх колосків» (1970), «Побачення» (1972), «Під небом отчого краю» (1980), «Джерело під Пристін-горою» (1982), «Біль давніх розлук» (1986). 1990 року побачив світ його роман «Калини цвіт гіркий».

Маценко залишався активним у літературному житті регіону впродовж багатьох десятиліть. Його твори публікувалися в місцевій періодиці та літературних виданнях. Він підтримував творчі зв’язки з іншими письменниками Полтавщини й українськими літераторами свого покоління. 1982 року Івана Маценка прийняли до Спілки письменників України.

У 2003 році Івану Маценку було присвоєно звання почесного громадянина Кременчуцького району, що стало одним із проявів визнання його внеску в культурне життя краю.

Іван Маценко продовжував літературну діяльність і в пізніші роки життя. Однією з останніх відомих його книжок стала повість «Ой, берези та сосни», видана 2010 року.

Письменник помер 5 червня 2011 року в Кременчуці.